Твір-роздум "Людина з сонячним серцем"

Усі ми люди, однозначно. Проте, кожен із нас відрізняється від іншого, кожен із нас – особистість і до того ж, неповторна.
Я інколи дивуюся, до чого бувають різні люди: деякі увесь час посміхаються, інші – навпаки – завжди похмурі. Є взагалі категорія людей із хронічним невдоволенням життям. Про них не те, що говорити, а й думати, м’яко кажучи, неприємно.
Та все ж світ не без добрих людей. І є, та їх навіть дуже багато, люди, дивлячись на яких хочеться жити, любити і радіти життю. Зазвичай, такі люди мають щиру посмішку, добрі, до нескінченності глибокі, мов океан, очі. Вони ніби випромінюють світло, таке тепле, що якби можна, загорнувся б у це світло, вкрився ним із головою. Здається, що ця людина не вміє робити боляче, вона взагалі не знає, що таке зло.
А якщо у тебе поганий настрій, чи, можливо, якісь невдачі, - тобі достатньо почути декілька слів від цієї людини, відчути лише один її погляд, щоб стало легше. І виникає відчуття, ніби такі люди мають сонячні серця, великі і сповнені добра.
Хтось скаже, що таких людей не буває і все написане вище - пусті слова, та я переконана – люди з сонячними серцями є.
Нещодавно познайомилася з однією особою. Можна сказати – звичайна людина, проте ні, звичайна тільки з виду. Мені випала нагода зовсім трішки поспілкуватися з нею. І з того часу я впевнена, що люди з сонячними серцями все ж існують.
Та як впізнати цих людей? З чого видно їх сонячність?
Будьте впевнені, що якщо, йдучи по вулиці, вам назустріч йтиме така особа, - ви зрозумієте це за мить: добрий погляд, який ніби бачить твою душу до кінчика, щира усмішка і світ – розфарбований у яскраві кольори, - ось головні особливості людини з сонячним серцем.
Озирнися, можливо, той, хто поруч з тобою, і є людиною з сонячним серцем.
Віта ДАНИЛЕНКО

http://svitmolodi.at.ua/news/ljudina_z_sonjachnim_sercem/2010-10-01-415

****

Людина з сонячним серцем

Найбільшою гордістю кожної держави є її люди. Це вони самовідданою працею, вчинками, повсякденним життям примножують її славу. У різні часи в Україні було ким гордитися. Її сини та дочки розбудовували державу, боролися за незалежність, прославляли Вітчизну науковими відкриттями та здобутками, берегли та плекали нашу мову, культуру… Неважливо де жили вони: у великих містах чи маленьких селищах. Головне, щоб життя було не порожнім, а цілеспрямованим, необхідно приносити користь людям і бути щасливим. У кожного своя мета, прагнення, сподівання. Хтось став відомим політиком, хтось визначним митцем, а хтось – просто лікарем, вчителем, будівельником… Важливо тільки, щоб на своєму життєвому шляху людина не забувала про інших, про свій моральний та громадський обов’язок, про свій рідний край, про батьківську домівку, звідки її корені. Недарма ж у народі говорять: «Слід добре пам’ятати Божий закон любові до роду–прароду, до місця, де ти пустив своє коріння в рідну землю. Горе тій людині, яка відцуралась від свого, і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька.» Ні пошана, ні багатство не замінять людині свою родину, батьків, подих рідної землі, дитинство. Це ж і є батьківщина.

http://wiki.ciit.zp.ua/

***

Твір – роздум:

« Людина починається з добра»

Підготувала:

Учениця 3 – Б класу

Муравинець Таня

Вчитель:

Друзь Л. В.

Мудрець сказав: живи, добро звершай
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Нехай ця істина стара:
Людина починається з добра.

Я напевне, почну із розкриття поняття слова «милосердя». Милосердя - готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя - це насамперед та якість, який необхідно всім нам і якого зараз дуже не вистачає. Милосердя часто ототожнюють із вірою в Бога, але особисто я вважаю, що це не те саме. Можна допомагати іншим і робити добро й при цьому не вірити в Бога. Можна, навпаки, ходити в церкву тільки тому, що це зараз стало модним, і молитися тільки для того, щоб «забезпечити» собі вічне життя. На жаль, і таке буває. Але з іншого боку, якщо людина щиро вірить у Бога й прагне виконувати всієї його заповіді, він постарається також бути й милосердним. Для мене в милосерді основне - безкорисливість. Наприклад, під час війни сестри милосердя самовіддано доглядали за пораненими, ризикуючи своїм життям, виносили поранених і вбитих з поля бою, і все це зовсім безоплатно. Крім того, вони морально підтримували солдатів, не даючи їм упасти духом, що відіграє величезну роль у їхніх перемогах. Імен більшості з них ми ніколи не довідаємося, але ми завжди будемо вдячні їм за їхню самовіддану працю.

На жаль, зараз, у наш важкий час змін, такі якості, як милосердя, доброта, бажання допомогти йдуть на задній план, а, витісняючи їх, уперед висуваються ділова хватка, уміння дістати прибуток і турботу насамперед про себе. Милосердних людей зараз не багато, та й то інші ставляться до них якщо не як до божевільних, то принаймні як до дурного. Зараз ніхто не допоможе бабусі перейти через дорогу, донести сумку, не подасть жебракові, не пошкодує сиріт і важкохворих. А мені здається, що саме в наш час щирого милосердя людям найбільше не вистачає. Звичайно, багаті люди можуть собі дозволити зробити пожертвування в різні фонди допомоги, але дуже часто тільки для того, щоб про це згадали в газеті або по телебаченню. А ті люди, які дійсно хочуть допомогти, найчастіше не мають у своєму розпорядженні засоби для цього. Але допомогти можна не тільки матеріально, але й духовно. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя. Я думаю, якби люди більше піклувалися про інші, зникло б з осіб людей вираження якоїсь безвихідної прикрості, що так часто можна бачити в метро, на вулиці, у магазині. Іноді, звичайно, попадаються люди веселі, життєрадісні, оптимістично настроєні, усміхнені, але їх - одиниці. А інші люди - хмурі, непривітні, постійно стурбовані станом політики й економіки.

Втративши милосердя, ми немов розучилися радуватися життю, який би вона не була. Мало кому хочеться ділитися своїм щастям з іншими. Але ж життя в нас тільки одна, і було б так прекрасно не тільки радуватися їй і жити сьогоднішнім днем, але й спробувати зробити життя інших небагато легше, світліше й радісніше. Це б принесло радість і нам самим. Кожна посмішка на особі людини, якому ти допоміг, робить твою особу счастливее. З давніх часів відомо, що заподіюване комусь зло повернеться до тебе сторазовим злом і що добро, що ти комусь зробив, вернеться до тебе. І якщо ми хочемо, щоб до нас ставилися добре, ми самі повинні ставитися добре до навколишнім. Так будемо ж милосердні!

Що ж таке честь і совість? Чи потрібні вони? Навіщо? Так, честь і совість завжди були потрібні в нашому нелегкому житті. Якби люди ними не володіли, то страшно подумати, що було б з людством. Без совісті й честі людський рід давно б згас. Я переконана, що совість - це внутрішній голос теперішньої людини; голос, що контролює нашої думки, учинки, справи. Міркуючи про честь, думаєш винятково про чесних людей. Дуже жаль, що зараз чесним людям доводиться важко

Але Добро не може в одну мить перемогти Зло та його слуг - Жорстокість, Байдужість, Заздрість, Лінь, Підступність.

Добро кожного ранку сіяє насіння доброти в дитячих серденьках.

Чому в дитячих?

А тому, що тільки в маленькому дитячому серці здатне прорости будь-яке насіння. Кожна насінинка може розквітнути чарівною квіткою, зробивши серце дитини добрим, ласкавим, ніжним. А може, на жаль, зарости чорним колючим чортополохом зі злим, безжалісним серцем. Адже Зло теж не спить. Хоча воно й ліниве, і встає значно пізніше, усе ж устигає порозкидати зле насіння



Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти навіки?

Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.

Не говори про доброту,

Коли ти сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Як чисте сяйво доброти.

http://babylibrarivolodymyrec.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=300:--l---r&catid=5:third-category&Itemid=36