Твір на тему « Мова і культура»
У світі, який оточує нас на сьогоднішній день , є просто неймовірна кількість найрізноманітніших культур і мов . Це абсолютно не дивує , адже насправді , світ величезний і проживають в ньому найрізноманітніші люди. Цього не можна не помітити , адже вже протягом дуже довгого часу саме культура , і мови розвиваються щільно один до одного.
Навіть якщо задуматися , то можна зрозуміти , що просто неможливо , щоб якийсь народ розвивався , при цьому , не спілкуючись між собою на якійсь мові і не розвиваючи свою певну й унікальну культуру.
І все-таки цікаво , як саме їм вдається настільки тісно зв’язуватися між собою.
Перший фактор , який цьому сприяє це те , що вони мають направлення в однакову сторону. І культурою і мовою рухає ніхто інший, як сама людина. Саме його особистість , яка постійно прагне розвиватися. Адже якщо вдуматися , то саме людина і є тим суб’єктом , який кожен день прагне до постійного розвитку та сам того не помічаючи рухає мовою і культурою. Дозволяє їм розвиватися разом з собою.
Другий фактор , який настільки тісно поєднує культуру і мову це історія. Це одне з
дуже важливих і значущих властивостей. Адже і те й інше мають свою унікальну історію створення та , звичайно ж , розвитку . Крім того , якщо почати їх порівнювати , то можна помітити те , що вони не тільки пов’язані між собою , але й одна випливає повністю з іншої. Іншими словами , існування культури без мови , або ж мови без культури просто напросто неможливо. Як тільки в культурі з’являвся новий термін , він обов’язково повинен був ставитися і до мови , і навпаки.
Найважливіший , і найбільш цікавий фактор , який дозволяє зв’язуватися культури і мови це той , що пов’язаний із зберіганням і збиранням самої інформації . І насправді , якщо задуматися, то мова має якоїсь особливої функцією , яка дозволяє зібрати в собі абсолютно всі цінності , яких досяг чоловік.
Воістину важливий той факт , що дуже часто мови живуть набагато довше навіть того народу , який спочатку їх придумав . Крім того , це і наша історія теж . Нам завжди цікаво дізнатися про культуру стародавніх народів . Це насправді дуже захоплює і допомагає нам розвиватися і рухатися далі.
Можна зробити лише один висновок , що насправді мова і культура просто напросто не можуть існувати одне без одного. Не пізнавши одного , ми не зможемо пізнати інше .
http://bezpredelka.com/tvir-na-temu-mova-i-kultura/
Твір на тему «Культура мовлення»
Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. По тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. Мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. І культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.
Що означає культура мовлення? Це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. Крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. Треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. Найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства.
І хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. У побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. Бо тут ніхто не поставить нам «двійку». Але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? Що красивого в безграмотності? Хіба це робить спілкування приємнішим? Мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. До того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.
Мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. Вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. Хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. Бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. Та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за допомогою культурного мовлення – це доступно кожному.
http://parta.at.ua/publ/tematichni_shkilni_tvori/na_vilnu_temu/tvir_na_temu_kultura_movlennja/99-1-0-2860
Культура мовлення — це духовне обличчя людини
Я вважаю, що без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні духовної культури, ні культури мовлення. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь її прилучення до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Я можу з упевненістю сказати, що основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Крім того, я переконана, що мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.
Щоб досягти цього, потрібно вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень. Вважаю, що потрібно активно розвивати своє мовлення і вчитися усно і письмово викладати власні думки, виправляти себе, правильно будувати і перебудовувати сказане, шукати найкращі і найдоцільніші варіанти висловлювання. Я не в усьому погоджуюся з викладом думок автора. Адже мовну неграмотність перекладу варто розглядати не тільки по відношенню до російської мови, а й до інших мов. Сумно визнавати, що єдиною сталою складовою поведінки мільйонів людей у нашій країні можна назвати культуру “общака”. Непомітно тюремний сленг сьогодні ввійшов у мову підлітків і студентів, що само по собі не таке й безневинне явище. На жаль, він уже став загальним надбанням у засобах масової інформації, у виступах депутатів і високих чиновників, входить у сім’ї та дворові компанії, трудові колективи й на вечірки. Це мене болить найбільше. Бо хто мав би подбати про справжнє відродження української мови, як не держава — така вимріяна, така жадана. Адже стільки надій ми пов’язували з нею, стільки сподівань!
Я думаю, що нині тільки ми можемо зберегти ті духовні скарби, які отримали у спадок від попередніх поколінь, і передати їх далі, своїм нащадкам, не перервати код нації, що визначає її ідентичність і самобутність. Бо хоч які загрозливі процеси відбуваються з нашою мовою, не вірю, що вони — незворотні. Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення — поняття не тільки лінгвістичне, а й педагогічне, психологічне, естетичне та етичне.
Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність — основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав’язливої розмови виграш обопільний. Лихослів’я, лицемірність, невміння вислухати співбесідника, навпаки, лише нервує, псує настрій…
Можна багато говорити про магію слова і культуру мовлення. Але ж ці поняття, ці дивні речі такі ж давні, як і сам народ. Скажімо, на окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Традиційно на Україні діти називали своїх батьків на “ви”, що диктувалося високою повагою до найближчих людей. У наше повсякдєння увійшло багато словесних вітань, проте наші предки завше були обачливими з ними, у кожному випадку використовували далеко не весь арсенал. Зранку, в обід чи ввечері вживали лише ті, що відповідали певному часові. Це ж стосувалося й кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної приналежності. Скажімо, коли одинак вітався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: “Здоровенькі будьте!” чи “Доброго вам здоров’я!”. Є в нашій мові і коротке, але напрочуд тепле слово “дякую”. Чи часто ми даруємо його іншим? На жаль — ні.
Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми вітань — звернень для повсякденного спілкування — не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це — наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров’я — фізичне і духовне. Це.— наш спосіб життя…
А як же бути нам, молодому поколінню, що входить у самостійне життя на початку третього тисячоліття? В хаосі невихованості й безкультур’я, у тому числі мовного. У світі, де гору бере невігластво, брутальність, черствість. І як це не прикро — у світі багатьох моїх ровесників, що зростають скупими на ласку і тепле слово; що цураються багатства рідної мови, послуговуючись суржиком, чужими словами, забуваючи чемно привітатися, щиро подякувати.
Що ж: треба вчитися самим і вчити інших, бо “…без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури”
(Василь Сухомлинський) .
http://www.litrasoch.ru/kultura-movlennya-ce-duxovne-oblichchya-lyudini/
|
